Правильне застосування конструкції «недійсність правочину» має важливе значення для стабільності обороту – Василь Крат

Про це суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат сказав на лекції «Особливості розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», яку він прочитав у межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів місцевих загальних судів. Навчання, організоване Національною школою суддів для Харківського регіону, відбулося 8–12 листопада 2021 року.

Базовою складовою в договірних відносинах лектор назвав презумпцію правомірності правочину, що закріплена у ст. 204 ЦК України. У постанові КЦС ВС від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 зазначено випадки спростування такої презумпції: по-перше, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); по-друге, якщо правочин або його частина визнані недійсними судом (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). «Так само у ст. 215 ЦК України здійснюється поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Це важливо, тому що від цього залежать способи захисту», – сказав Василь Крат.

Він акцентував, що недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Доповідач пояснив, що інколи трапляються випадки, коли заявляється вимога, наприклад, про визнання договору найму будинку недійсним тому, що між наймодавцем і наймачем склалися неприязні стосунки. «Тут жодної спрямованості на захист цивільних прав та інтересів немає», – зазначив суддя.

Також він навів постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, у якій зроблено правовий висновок, що ініціювання спору про недійсність договору не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту, зокрема, для створення преюдиційного рішення суду для того, щоб не виконувати публічні обов’язки.

Василь Крат звернув увагу на постанову Великої Палати ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, якою змінено судову практику щодо можливості визнання недійсними нікчемних правочинів. Так, раніше допускалося пред’явлення негаційного позову, натомість після правової позиції ВП ВС допускається тільки ресцисорний позов. «Звертаю особливу увагу на цю позицію, оскільки до КЦС ВС продовжують надходити справи, у яких суди визнали нікчемний правочин недійсним», – розповів доповідач і додав, що в разі нікчемності договору треба заявляти вимогу про застосування наслідків нікчемності. Він навів приклади таких справ, коли оспорюється заповіт, але при його укладанні не були присутніми два свідки. «Оскільки свідків не було, то не дотримана форма заповіту і він нікчемний, а застосувати наслідки нікчемності позивач не просить», – сказав лектор.

Також він звернув увагу на те, що нікчемність договору не може регулюватися цим договором. У постанові ОП КЦС ВС від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 із посиланням на статті 215 та 216 ЦК України зроблено правовий висновок, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

Василь Крат сказав і про ухвалену нещодавно постанову КЦС ВС від 27 жовтня 2021 року у справі № 346/6034/13-ц. У цій справі сторони спору щодо права на земельну ділянку уклали мирову угоду, в якій домовилися про недійсність акта на цю ділянку та застосування реституції. Касаційний суд указав, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору, яким, у тому числі, є й мирова угода, здійснювати кваліфікацію певного договору як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину, домовлятися про застосування реституції. 

Окрему увагу лектор приділив питанням добросовісності учасників цивільного обороту та застосуванню доктрини заборони суперечливої поведінки. При цьому він наголосив, що застосування цієї доктрини є засобом для недопущення недійсності оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для визнання його недійсним (постанова КЦС ВС від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18).

Крім того, він навів судову практику щодо належного складу сторін у спорах про визнання правочинів недійсними, звернув увагу, що недійсність договору та порушені права мають існувати саме на момент його вчинення (не можна визнавати договір недійсним тому, що він став порушувати права позивача вже після його вчинення), розповів про зміст правочину та яким вимогам він має відповідати, а також навів іншу актуальну судову практику щодо особливостей розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися за посиланням – https://cutt.ly/BTmQGqf.