Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак виступила з лекцією про судову практику розгляду спорів, які випливають із кредитних правовідносин, у межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів місцевих загальних судів. Навчання, організоване Національною школою суддів для Харківського регіону, відбулося 8–12 листопада 2021 року.
Лекторка приділила увагу категорії справ, які стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки на розгляді КЦС ВС перебуває велика кількість таких спорів.
Вона зупинилася на постанові Великої Палати ВС від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц. У ній зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. «Тобто законом передбачені чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання», – сказала суддя.
Також у постанові йдеться про те, що позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього. Окремий договір підлягає нотаріальному посвідченню, він може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені згаданим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Окрім того, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі за своїми правовими наслідками може передбачати:
Ольга Ступак також навела ряд постанов ВП ВС щодо права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору; одночасного стягнення боргу за основним зобов’язанням; обчислення позовної давності; права іпотекодавця на оспорення розміру заборгованості за основним зобов’язанням, який установлений судовим рішенням, а також пояснила відмінність наслідків недотримання вимог статей 35 і 38 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, суддя розповіла про постанову КЦС ВС від 27 січня 2021 року у справі № 334/7136/17. Верховний Суд звернув увагу на зміни до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», внесені Законом України від 3 липня 2018 року № 2478-VIII, та зробив висновок, що наслідки завершення позасудового врегулювання, як-то недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання, не застосовуються до наступних вимог іпотекодержателя, якщо він здійснив стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, і предмет іпотеки було продано в процедурі виконавчого провадження на прилюдних торгах.
Окремо в лекції йшлося про висновки, викладені в постанові КЦС ВС від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, щодо визначення недійсним кредитного договору, який було укладено в електронній формі.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в електронному документі, шляхом перенаправлення до такого документа, якщо сторони мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визначення правочину нікчемним.
Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними й допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем був би не укладений.
Крім того, Ольга Ступак вказала на ряд постанов Об’єднаної палати КЦС ВС у справах щодо кредитних відносин та іпотеки, в яких вирішувалися правові проблеми щодо переривання позовної давності за наявності рішення третейського суду у справах про стягнення кредитної заборгованості; виселення з предмета іпотеки; витребування майна від добросовісного набувача, заміни боржника у виконавчому провадженні та ін.
Також суддя нагадала про першу постанову ВП ВС (від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12) щодо стягнення відсотків заборгованості поза межами строку кредитування. У цій постанові Велика Палата змінила правозастосовну практику і зробила висновок, що кредитор має право на одержання від позичальника відсотків із суми кредиту лише в межах строку кредитування. Те ж саме стосується і умов договору кредиту про нарахування пені.
«Це важливо, оскільки КЦС ВС неодноразово скасовував рішення судів нижчих інстанцій, які застосували помилковий підхід щодо стягнення заборгованості, нарахованої за межами строку кредитування», – наголосила Ольга Ступак.
Під час обговорення лектору ставили запитання, одне з яких стосувалося позову про стягнення кредитної заборгованості до поручителя та спадкоємця. Суддю запитали, чи можливе стягнення заборгованості, якщо первісний відповідач (спадкодавець) помер на стадії розгляду справи.
Ольга Ступак пояснила: «Поручитель не несе відповідальності за іншого боржника, якщо це прямо не передбачено в договорі поруки. А, як свідчить практика, у більшості випадків про таку відповідальність у договорі не зазначено. У цьому випадку, оскільки кредитор звернувся з позовом до боржника і поручителя, коли спадкодавець був ще живий, то він реалізував своє право і заявив свою вимогу, звернувшись із позовом до суду. У такому разі смерть боржника під час розгляду справи не припиняє поруку».
Із презентацією Ольги Ступак можна ознайомитися за посиланням – https://cutt.ly/zTmza3Z.
_03_03.png)