ВЕРХОВНИЙ СУД

https://reyestr.court.gov.ua/Review/106477438

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/144/17

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Булгакової І. В., Васьковського О. В., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Львова Б. Ю., Селіваненка В. П., Ткаченко Н. Г.,

за участю секретаря судового засідання Шпорт В. В.,

розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі суддів Таран С. В., Будішевської Л. О., Бєляновського В. В.

від 27 січня 2022 року

у справі за позовом Міністерства оборони України

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне підприємство Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод",

за участю заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України,

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги,

за участю представників:

позивача: Цицюри В. І.

відповідача-1: не з`явилися

відповідача-2: не з`явилися

третьої особи: не з`явився

прокуратури: Ющенко М. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2017 року Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Контрактова" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений договір за своєю правовою природою є договором факторингу та в частині суб`єктного складу сторін суперечить статтям 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статтям 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки новий кредитор - відповідач-1, який за договором є фактором, не мав станом на дату укладення договору та не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг, у зв`язку з чим не має права надавати фінансові послуги та бути фактором у спірному договорі.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 січня 2017 року порушив провадження у справі № 916/144/17 за зазначеною позовною заявою.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Відповідно до наявного у матеріалах справи статуту Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" у редакції наказу Міністра оборони України № 508 від 04 вересня 2007 року, Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" створене з метою одержання прибутку, виконання державного замовлення Міністерства оборони України з ремонту озброєння та військової техніки, замовлень інших контрагентів, юридичних та фізичних осіб України та інших держав з ремонту та виготовлення продукції загально-технічного та іншого призначення; виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг для потреб національної економіки; іншої діяльності, яка не суперечить чинному законодавству України.

05 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова", як замовником, та Державним підприємством "Одеський автомобільний ремонтний завод", як виконавцем, був укладений договір № 50, відповідно до умов якого виконавець прийняв на себе зобов`язання на свій ризик за завданням замовника виготовити напівпричепи - контейнеровози (товар) згідно зі специфікацією, вказаною у пункті 1.2. цього договору та передати їх у власність замовника, а останній зобов`язався прийняти та оплатити товар.

Згідно з пунктом 1.3. договору ціна цього договору становить 1 687 500,00 грн з ПДВ.

Відповідно до підпунктів 2.3.1. та 2.3.2. пункту 2.3. договору замовник зобов`язався протягом п`яти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь виконавця авансовий платіж у розмірі 675 000,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, а протягом трьох днів з моменту передачі товару від виконавця до замовника за актом прийому-передачі сплатити виконавцю грошові кошти в сумі 1 012 500,00 грн шляхом безготівкового їх перерахування на поточний рахунок виконавця за умови, що товар, переданий замовнику, належної якості та відповідає специфікації, встановленій в пункті 1.2. цього договору.

22 вересня 2008 року між сторонами договору підписана додаткова угода № 1 до договору № 50 від 05 вересня 2008 року, якою сторони виклали підпункти 2.3.1. - 2.3.4. пункту 2.3. договору в іншій редакції, відповідно до якої замовник зобов`язався:

- протягом п`яти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь виконавця авансовий платіж у розмірі 675 000,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний у розділі "Реквізити та підписи сторін" цього договору (підпункт 2.3.1.);

- протягом двадцяти календарних днів з моменту укладення цього договору сплатити на користь виконавця авансовий платіж у розмірі 405 000,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок виконавця (підпункт 2.3.1.1.);

- протягом трьох календарних днів з моменту передачі товару від виконавця до замовника за актом прийому-передачі сплатити виконавцю грошові кошти в сумі 607 500,00 грн шляхом їх безготівкового перерахування на поточний рахунок виконавця за умови, що товар, переданий замовнику, належної якості та відповідає специфікації, встановленій в пункті 1.2. цього договору (підпункт 2.3.2.).

28 жовтня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" та Державним підприємством "Одеський автомобільний ремонтний завод" була підписана угода про розірвання договору № 50 від 05 вересня 2008 року, у пункті 2 якої сторони передбачили, що виконавець протягом трьох днів з моменту укладення цієї угоди повертає замовнику отриманий авансовий платіж на загальну суму 1 080 000,00 грн.

Господарський суд Одеської області рішенням від 27 січня 2009 року у справі № 13/178-08-5061 задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" та стягнув з Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" 1 080 000,00 грн заборгованості за договором № 50 від 05 вересня 2008 року.

21 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд", як новим кредитором, був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до пунктів 1, 2 якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором, відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору за договором № 50 від 05 вересня 2008 року, укладеним між первісним кредитором та Державним підприємством "Одеський автомобільний ремонтний завод" (боржник), а саме: право сплатити заборгованості в сумі 1 080 000,00 грн.

Згідно з пунктом 4 договору про відступлення права вимоги сума цього договору складає 702 000,00 грн, яку новий кредитор сплачує первісному кредитору в день укладення цього договору.

На виконання умов цього договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" за платіжним дорученням № 256 від 21 вересня 2015 року перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" грошові кошти в сумі 702 000 грн.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 22 вересня 2015 року у справі № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що була чинною на час постановлення відповідної ухвали, здійснив заміну кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд".

17 січня 2017 року Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Контрактова" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року, укладеного між відповідачами, обґрунтовуючи вимоги тим, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу та суперечить статтям 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статтям 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки новий кредитор - відповідач-1, який за спірним договором є фактором станом на дату укладення спірного договору не мав і не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг, у зв`язку з чим не має права надавати фінансові послуги, бути фактором у спірному договорі та не мав достатніх повноважень на укладення спірного договору.

3. Короткий зміст рішення місцевого та оскаржуваної постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.

Господарська справа № 916/144/17 розглядалася господарськими судами неодноразово.

Господарський суд Одеської області рішенням від 15 березня 2021 року, ухваленим за результатами нового розгляду справи № 916/144/17, позовну заяву задовольнив: визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року, укладений між відповідачами.

Суд першої інстанції, врахувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 щодо характерних ознак договору факторингу, виходив з того, що відповідно до статей 512, 514, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України, пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» спірний договір про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року за своєю правовою природою є договором факторингу, за суб`єктним складом суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: статті 1079 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини 1 статті 1, пункту 11 частини 1 статті 4 та частині 1 статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", як такий, що укладений відповідачем-1 як фактором, який не включений до Державного реєстру фінансових установ, не має статусу фінансової установи та не мав право здійснювати факторингові операції.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що спірний договір порушує права та інтереси Міністерства оборони України, останнє має право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року, стороною якого воно не є, оскільки є єдиним засновником, учасником та суб`єктом управлінням майном Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», право вимоги за зобов`язаннями якого є предметом спірного у цій справі договору. За висновком суду Міністерство оборони України було залучене до участі у справі про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" як орган управління державним (військовим) майном банкрута, безпосередньо зацікавлене у здійсненні дій, направлених на збереження майна, зокрема коштів зазначеного підприємства, а тому вчинення дій, направлених на виявлення та оспорення правочинів, предметом яких є заборгованість Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», укладених з порушенням законодавства, є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 27 січня 2022 року скасував рішення Господарського суду Одеської області від 15 березня 2021 року та відмовив у задоволенні позову. Також суд апеляційної інстанції здійснив розподіл судових витрат: витрати зі сплати судового збору за подання Міністерством оборони України позовної заяви та апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 08 листопада 2018 року поклав на Міністерство оборони України; витрати зі сплати судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 15 березня 2021 року та касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22 січня 2019 року поклав на Міністерство оборони України та стягнув з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" 2 400,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 3 200,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу та суперечить вимогам чинного законодавства. Однак, суд визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що спірний договір порушує права та інтереси Міністерства оборони України. За висновком суду апеляційної інстанції права та інтереси Міністерства оборони України у цій справі не порушені, оскільки Міністерство не є стороною спірного договору, Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" є самостійним суб`єктом господарювання, який несе відповідальність належним йому майном у правовідносинах, що мають зобов`язальний характер, а Міністерство оборони України як орган управління цим підприємством не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність зазначеного державного підприємства.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, та дійшов висновку про те, що сам факт відступлення права вимоги до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" за спірним договором не свідчить про порушення прав Міністерства оборони України, оскільки у будь-якому випадку у межах справи № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство зазначеного державного підприємства з метою задоволення вимог кредиторів реалізація майна боржника можлива у випадку відсутності у останнього коштів для задоволення вимог як Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд", так і інших кредиторів. У результаті укладення між відповідачами у справі спірного договору обсяг майнових зобов`язань Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" не змінився, оскільки до нового кредитора перейшли права у тому ж розмірі, що існували у первісного кредитора; не змінився і строк їх погашення.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Міністерство оборони України просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2022 року скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 15 березня 2021 року залишити в силі.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції позивач послався на пункти 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник послався на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду викладені у постановах:

- від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц,

- від 18 квітня 2019 року у справі № 1-23-32/135-08-4825 (про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод") щодо наявності у Міністерства оборони України законного інтересу у збереженні майна боржника (зазначеного підприємства), як особи щодо якої Міністерство здійснює управлінські майнові функції,

- від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 щодо власного інтересу заінтересованої особи (не сторони правочину) у визнанні недійсним такого правочину.

Міністерство оборони України наголошує, що у межах справи № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" Міністерство оборони України було залучене судом до участі у справі як орган управління державним майном, що належить державі в особі Міністерства оборони України. Також скаржник з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 20 травня 2015 року у справі № 5016/12384/1012 (5/45), згідно з якою включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство підлягають лише дійсні вимоги кредиторів, що відповідають чинному законодавству, зазначає, що включення до кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" суми коштів, які були набуті останнім на підставі недійсного правочину, порушує як права боржника - Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", так і права та законні інтереси органу управління - Міністерства оборони України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 203, 215 Цивільного кодексу України в частині тлумачення поняття «заінтересована особа». Скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування цих норм права у зазначеній частині, а саме: щодо визнання недійсними договорів у правовідносинах, пов`язаних з повноваженнями такої "заінтересованої особи", як орган державної влади, наділений функцією управління державним майном у справах про банкрутство державних підприємств.

Крім того, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови безпідставно послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, оскільки ці висновки не є релевантними для цієї справи № 916/144/17 з огляду на те, що були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2022 року залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є незаконними та необґрунтованими, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції в повному обсязі дослідив матеріали справи, прийняв правильне рішення відповідно до норм чинного законодавства. Відповідач-1 зазначає про те, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є релевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Також відповідач-1 посилається на те, що з 25 листопада 2011 року Державне підприємство «Одеський автомобільний ремонтний завод» визнане банкрутом та із зазначеної дати усі права щодо управління державним майном перейшли від Міністерства оборони України до ліквідатора банкрута, з огляду на що Міністерство оборони України втратило право розпоряджатися майном підприємства - банкрута та, як наслідок, оскаржувати угоди, в яких стороною є банкрут.

Відповідач-2, третя особа та прокурор у встановлений Верховний Судом строк відзиви на касаційну скаргу не надали.

7. Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (Малашенкова Т. М., Бенедисюк І. М., Колос І. Б.) ухвалою від 01 червня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі № 916/144/17 за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2022 року у справі № 916/144/17, призначив її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 липня 2022 року о 14:20 год.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (Малашенкова Т. М., Бенедисюк І. М., Колос І. Б.) ухвалою від 14 липня 2022 року передав справу № 916/144/17 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною другою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, а саме: з огляду на необхідність відступу від висновку Верховного Суду, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати від 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, що був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі № 916/144/17, щодо не порушення прав та інтересів Міністерства оборони України внаслідок укладення правочинів про відступлення прав вимоги до Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», що належить до сфери управління Міністерства, стороною яких Міністерство не було.

Колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 14 липня 2022 року у справі № 916/144/17 про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначила про наявність у Верховного Суду різних підходів до встановлення наявності законного інтересу Міністерства оборони України у справах, де стороною спору є/або зачіпаються права державного підприємства, відносно якого триває процедура банкротства, та майно якого знаходиться на праві господарського відання (при цьому власником майна є Держава Україна в особі Міністерства оборони України), та відносно майна якого Міністерство здійснює управлінські майнові функції, і яке залучено до справи як орган управління державним (військовим) майном банкрута, а вимоги за оскарженим договором включені до реєстру кредиторів, а саме:

- Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2018 року справі № 916/2005/17 дійшов висновку про те, що сам факт відступлення прав вимоги до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" не свідчить про порушення прав Міністерства оборони України як уповноваженого органу на управління майном Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", оскільки у будь-якому випадку у межах справи № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство зазначеного державного підприємства з метою задоволення вимог кредиторів реалізація майна боржника можлива у випадку відсутності у останнього коштів для задоволення вимог будь-яких кредиторів та в результаті укладення спірних договорів відступлення прав вимоги обсяг майнових зобов`язань Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" не змінився, оскільки до нового кредитора перейшли права в тому ж розмірі, що вони існували у первісного кредитора; не змінився і строк їх погашення;

- натомість Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2019 року справі № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" дійшов висновку про те, що у межах справи про банкрутство позивач - Міністерство оборони України - має законний інтерес у збереженні майнового комплексу боржника як особи, щодо якої Міністерство здійснює управлінські майнові функції. При цьому такий інтерес, який може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері. За таких обставин суд визнав наявність прав за позовом, що належать Міністерству оборони України, саме з огляду на особливості провадження у справах про банкрутство державних підприємств.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 25 липня 2022 року прийняв касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2022 року у справі № 916/144/17 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, призначив розгляд касаційної скарги на 02 вересня 2022 року о 10:30 у приміщенні Касаційного господарського суду.

Позиція Верховного Суду

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, перевіривши наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, проте підстави для відступу від зазначених висновків Верховного Суду відсутні з огляду на таке.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на 17 січня 2017 року - дату звернення Міністерства оборони України до господарського суду з позовом у цій справі, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та / або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та / або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права / інтересу. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18.

У справі, що розглядається, Міністерство оборони України звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року.

При цьому, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач у справі - Міністерство оборони України не є стороною зазначеного спірного договору.

Отже, на розгляд суду у цій справі передана позовна вимога про визнання недійсним договору, стороною якого позивач не є.

В обґрунтування наявності порушених прав / інтересів Міністерство оборони України зазначило про те, що хоча воно і не є стороною спірного договору, однак договір порушує його права та законні інтереси, оскільки відповідач-1 - Товариство з обмеженою діяльністю "Дартосбуд" за спірним договором про відступлення права вимоги набув право вимоги до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" про стягнення заборгованості у розмірі 1 080 000,00 грн і ця вимога може бути задоволена лише за рахунок майна Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", який перебуває у процедурі банкрутства. Враховуючи те, що, майновий комплекс Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" є державною власністю та перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади і Міністерство оборони України було залучене до участі у справі про банкрутство, як орган, уповноважений управляти державним майном боржника, Міністерство має інтерес щодо майна боржника, зокрема безпосередньо зацікавлене у збереженні цього майна і відчуження такого майна негативно вплине на права та законні інтереси Міністерства оборони України, як уповноваженого органу управління цим майном. Міністерство зазначає про те, що вимога відповідача-1 за спірними правочином була набута за правочином, що суперечить чинному законодавству та відповідач-1 як новий кредитор за спірним договором не підлягав включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та до складу учасників зборів кредиторів, з огляду на що участь відповідача-1 у зборах кредиторів порушує майнові інтереси Міністерства оборони України.

Отже, основним питанням у цій справі, що постало перед судами та, зокрема для вирішення якого справа була передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, є питання наявності у Міністерства оборони України порушеного права та / або інтересу, на захист якого був поданий позов у цій справі, внаслідок укладення між відповідачами у справі спірного договору, стороною якого позивач не є, однак, який стосується зобов`язань боржника (банкрута) - Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», що входить до сфери управління позивача та майно якого є державним (військовим) майном, управління яким здійснює позивач та який перебуває у процедурі банкрутства.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що вимога про визнання правочину недійсним може бути пред`явлена особами, визначеними у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: 1) однією зі сторін правочину або 2) заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто особою, чиї права та / або охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Зазначене поняття є оціночним, а тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Суди мають надати обґрунтовану оцінку доводам позивача про те, в чому саме полягає заінтересованість позивача щодо спірного правочину, які права та / або інтереси позивача (не сторони договору) порушує оспорюваний ним правочин.

Як вбачається суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо наявності у цій справі порушених прав та / або інтересів Міністерства оборони України, що підлягають судовому захисту, дійшли різних (протилежних) висновків. Так, зокрема, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірний у цій справі договір порушує права та інтереси Міністерства оборони України і Міністерство має право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги від 21 вересня 2015 року, стороною якого воно не є, оскільки є єдиним засновником, учасником та суб`єктом управлінням майном Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», право вимоги за зобов`язаннями якого є предметом спірного у цій справі договору. За висновком суду Міністерство оборони України є заінтересованою стороною щодо визнання недійсним зазначеного договору, оскільки було залучене до участі у справі про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" як орган управління державним (військовим) майном банкрута, безпосередньо зацікавлене у здійсненні дій, направлених на збереження майна, зокрема коштів зазначеного підприємства, на вчинення дій, направлених на виявлення та оспорення правочинів, предметом яких є заборгованість Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод», укладених з порушенням законодавства.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов іншого висновку про те, що права та інтереси Міністерства оборони України у цій справі не порушені, оскільки Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" є самостійним суб`єктом господарювання, який несе відповідальність належним йому майном у правовідносинах, що мають зобов`язальний характер, а Міністерство оборони України як орган управління цим підприємством не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність зазначеного державного підприємства. При цьому суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, та зазначив про те, що сам факт відступлення права вимоги до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" за спірним договором не свідчить про порушення прав Міністерства оборони України, оскільки у будь-якому випадку у межах справи про банкрутство зазначеного державного підприємства з метою задоволення вимог кредиторів реалізація майна боржника можлива у випадку відсутності у останнього коштів для задоволення вимог як Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд", так і інших кредиторів. У результаті укладення між відповідачами у справі спірного договору обсяг майнових зобов`язань Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" не змінився, оскільки до нового кредитора перейшли права у тому ж розмірі, що існували у первісного кредитора; не змінився і строк їх погашення.

Однак об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає передчасним зазначений висновок суду апеляційної інстанції, оскільки такий був зроблений без застосування норм матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні питання щодо наявності у Міністерства оборони України порушених прав та / або інтересів спірним правочином, без належного дослідження обставин того, в чому саме полягає заінтересованість позивача щодо спірного правочину, які права та, зокрема інтереси позивача порушує оспорюваний ним правочин.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що Міністерство оборони України як орган управління Державним підприємством "Одеський автомобільний ремонтний завод" не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність зазначеного державного підприємства не є за своєю суттю висновком про відсутність у Міністерства оборони України порушених прав та / або інтересів спірним договором, не обґрунтовує та не доводить обставини відсутності у Міністерства заінтересованості у визнанні недійсним спірного договору.

Фактично обставини наявності у Міністерства оборони України порушених прав та / або інтересів спірним правочином, існування заінтересованості у визнанні його недійсним не були досліджені судом апеляційної інстанції належним чином. Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином висновки місцевого господарського суду щодо цих обставин, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства при вирішенні питання щодо наявності порушених прав та / або інтересів позивача.

Як встановили суди попередніх інстанцій предметом спірного у цій справі договору є відступлення права грошової вимоги до боржника - Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод", а саме: право вимоги стягнення із зазначеного підприємства як боржника заборгованості у розмірі 1 080 000,00 грн за договором № 50 від 05 вересня 2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" та Державним підприємством "Одеський автомобільний ремонтний завод", що була стягнута за рішенням суду у справі № 13/178-08-5061. Тобто спірний договір безпосередньо стосується майнових (грошових) зобов`язань зазначеного боржника.

Також суди попередніх інстанцій встановили, що боржник - Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" є державним підприємством, яке засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства оборони України.

Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" створене з метою одержання прибутку, виконання державного замовлення Міністерства оборони України з ремонту озброєння та військової техніки, замовлень інших контрагентів, юридичних та фізичних осіб України та інших держав з ремонту та виготовлення продукції загально технічного та іншого призначення; виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг для потреб національної економіки; іншої діяльності, яка не суперечить чинному законодавству України.

Міністерство оборони України є єдиним засновником і учасником Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод".

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка міститься в матеріалах справи та досліджена судами попередніх інстанцій, нежитлові будівлі загальною площею 24 728,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 4, зареєстровані на праві господарського відання за Державним підприємством "Одеський автомобільний ремонтний завод", власником зазначеного майна є Держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до статті 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.

Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.

Згідно зі статтею 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 3 цього Закону встановлено, що об`єктами управління державної власності є, у тому числі майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям, державне майно, надане суб`єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства.

За змістом абзацу 5 частини першої статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління) належать до суб`єктів управління об`єктами державної власності.

Відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26 листопада 2014 року, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Крім того, відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Основи організації оборони України, а також повноваження органів державної влади по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб у сфері оборони визначені Законом України «Про оборону України».

Згідно з визначенням термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про оборону України» оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації;

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого включає розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах; забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

За змістом частини другої статті 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України у межах своїх основних функцій, зокрема бере участь у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва; здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Отже, відповідно до наведених вище норм чинного законодавства Міністерство оборони України є суб`єктом управління об`єктами державної власності, зокрема державним (військовим) майном, закріпленим за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, у тому числі і майном, закріпленим на праві господарського відання за Державним підприємством "Одеський автомобільний ремонтний завод", є уповноваженим органом управління майном зазначеного підприємства.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що боргові зобов`язання суб`єкта господарювання є майновими зобов`язаннями, безпосередньо пов`язані з майном боржника, з можливою реалізацією такого майна. При цьому при виникненні обставин неплатоспроможності боржника орган, що здійснює управління майном боржника, може мати законний та обґрунтований інтерес як щодо боргових зобов`язань боржника, так і щодо ефективного розпорядження, використання чи реалізації майна боржника у судових процедурах.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що відносно Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" триває процедура банкрутства (порушене провадження у справі № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство цього підприємства).

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що справи про банкрутство є окремою категорією справ, що розглядаються господарськими судами (пункт 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини шостої статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Основним завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення вимог усієї сукупності кредиторів, з огляду на що провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкурсу кредиторів. Тобто, призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Верховний Суд зазначає про те, що провадження у справі про банкрутство є специфічним, має численні відмінності від провадження у будь-якій справі іншої категорії, характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження. Однією з особливостей, характерних для справ про банкрутство, є їх суб`єктний склад.

Комплекс особливостей провадження у справі про банкрутство визначений у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема відповідно до частини сьомої статті 96 цього закону (у редакції чинній станом, як на момент укладення спірного у цій справі договору, так і на момент подання Міністерством оборони України позову у цій справі) у разі якщо боржник є державним підприємством або підприємством, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, господарський суд залучає до участі у справі про банкрутство представників органу, уповноваженого управляти державним майном, з повідомленням про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство такого підприємства.

Отже, однією з особливостей суб`єктного складу справи про банкрутство, в якій боржником виступає державне підприємство або підприємство, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, є надання судом органу, уповноваженому управляти майном боржника, статусу учасника у справі про банкрутство, що відповідає загальному характеру організаційно-господарських відносин, передбачених частиною шостою статті 3 Господарського кодексу України та збереження цього статусу, протягом всього провадження у справі про банкрутство, з правом подання відповідних позовів.

Як встановили суди попередніх інстанцій Міністерство оборони України було залучене Господарським судом Одеської області до участі у справі № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" як учасник провадження, як орган управління державним (військовим) майном банкрута, як його єдиний засновник.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань здійснюють визначені законодавством повноваження під час провадження справ про банкрутство державних підприємств та господарських організацій з корпоративними правами держави, що перебувають у їх управлінні.

Законодавство, що визначає порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, передбачає можливість включення до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та погашення лише дійсних вимог кредитора до боржника, які відповідають чинному законодавству.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній станом на дату укладення між відповідачами спірного договору) учасниками зборів кредиторів боржника з правом вирішального голосу є конкурсні кредитори, визнані господарським судом та внесені до реєстру вимог кредиторів.

У зборах кредиторів боржника можуть брати участь із правом дорадчого голосу: кредитори, вимоги яких увійшли до реєстру вимог кредиторів окремо; представник працівників боржника; уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника; представник органу, уповноваженого управляти державним майном; арбітражний керуючий.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном; інші питання, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої - третьої статті 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній станом на дату укладення між відповідачами спірного договору) продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів. Продажу підлягають всі види майна боржника, призначеного для здійснення господарської діяльності, за винятком прав і обов`язків, які не можуть бути передані іншим особам. Порядок організації проведення аукціонів у проваджені у справах про банкрутство та вимоги до їх організаторів стосовно майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п`ятдесят відсотків, установлюються органом, уповноваженим управляти державним майном.

Згідно з частиною дванадцятою статті 96 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній станом на дату укладення між відповідачами спірного договору) плани санації, мирові угоди та переліки ліквідаційних мас та зміни і доповнення до них у справах про банкрутство державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, підлягають погодженню з органом, уповноваженим управляти державним майном. У разі відсутності такого погодження план санації та мирова угода затвердженню господарським судом не підлягають, а включене до переліку ліквідаційної маси майно банкрута не може бути реалізованим. Аналогічні положення закріплені у частині вісімнадцятій статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що передбачений законом обов`язок суду надати органу, уповноваженому управляти майном боржника, статусу учасника у справі про банкрутство такого боржника, обумовлений тим, що у правовідносинах, які стосуються боргових зобов`язань та майна державного підприємства або підприємства, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, саме орган, уповноважений управляти державним майном такого підприємства, є особою зацікавленою у здійсненні дій, направлених на збереження майна, у тому числі і грошових коштів, такого підприємства (боржника), у виявленні протизаконних дій кредиторів, недійсних правочинів, що стосуються боржника, укладених всупереч чинного законодавства.

При здійсненні цих дій орган, уповноважений управляти державним майном боржника (банкрута), який залучений до участі у справі про банкрутство, є обґрунтовано зацікавленим, зокрема у виявленні недійсних правочинів, стороною яких є державне підприємство боржник (банкрут), які стосуються майнових прав та / або обов`язків такого підприємства, а вимоги кредитора за цим правочином включені до реєстру вимог кредиторів, оскільки як особа, що здійснює управління майном боржника, безпосередньо зацікавлений у збереження такого майна (у тому числі грошових коштів). Крім того, законодавство, що визначає порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, передбачає можливість включення до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та погашення лише дійсних вимог кредитора до боржника, які відповідають чинному законодавству. Участь у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнані на підставі договору, що суперечить вимогами чинного законодавства, прямо порушує майнові інтереси органу, уповноваженого управляти державним майном боржника (банкрута). Уповноважений орган управління об`єктами державної власності (у цій справі - Міністерство оборони України) може мати обґрунтований інтерес щодо особи кредитора боржника, тобто в силу певних обставин для такого органу може бути не байдуже, хто є кредитором боржника та може брати участь у зборах кредиторів, впливати на прийняття рішень, віднесених до компетенції зборів кредиторів.

Також орган, уповноважений управляти державним майном боржника (банкрута), як заінтересована особа, що має статус учасника справи про банкрутство, має право на подання позову щодо оспорення виявленого ним укладеного з порушенням чинного законодавства правочину, предметом якого є заборгованість боржника. І такий інтерес може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері та / або окремі кредитори.

Зазначені вище висновки узгоджуються і з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 квітня 2019 року у справі № 1-23-32/135-08-4825, ухваленій за результатом розгляду у межах цієї справи про банкрутство позовних вимог Міністерства оборони України, зокрема про визнання недійсними правочинів (аукціону та договору), стороною яких Міністерство оборони України не було, що є подібним до правовідносин у цій справі №916/144/17, що переглядається. Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку про те, що у межах справи про банкрутство позивач - Міністерство оборони України має законний інтерес у збереженні майнового комплексу боржника як особи, щодо якої Міністерство здійснює управлінські майнові функції і такий інтерес може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері. За таких обставин Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2019 року у справі № 1-23-32/135-08-4825 визнав наявність прав за позовом, що належать Міністерству оборони України, саме з огляду на особливості провадження у справах про банкрутство державних підприємств.

З огляду на викладене, враховуючи те, що спірний у цій справі договір стосується боргових (майнових) зобов`язань державного підприємства, що перебуває у процедурі банкрутства і до участі у справі про банкрутство такого державного підприємства суд залучив Міністерство оборони України, як учасника провадження, як орган, уповноважений управляти майном банкрута і єдиний його засновник, Верховний Суд, керуючись принципом правової визначеності, зазначає про те, що у цій справі № 916/144/17 при вирішенні питання щодо наявності порушених прав та / або інтересів Міністерства оборони України спірним правочином слід враховувати положення законодавства, що визначають порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури.

Однак суд апеляційної інстанції при вирішенні зазначеного питання не застосував зазначені положення законодавства, що регулюють відносини у сфері управління об`єктами державної власності, та норми законодавства, які встановлюють умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, з огляду на що не з`ясував з достовірністю, чи існує у Міністерства оборони України, яке звернулось до господарського суду з позовом у цій справі, заінтересованість у визнанні недійсним укладеного між відповідачами спірного договору, стороною якого він не є, порушене, невизнане чи оспорене суб`єктивне матеріальне право та / або законний інтерес, на захист яких подано позов, в чому полягає порушення, невизнання чи оспорення прав та/або інтересів позивача спірним договором, чи підлягає захисту порушене (невизнане чи оспорене) право та/або інтерес в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином висновки місцевого господарського суду щодо зазначених питань. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою обставину того, що у справі про банкрутство Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» до реєстру вимог кредиторів були включені вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дартосбуд-1» за спірним договором, який, як встановили суди попередніх інстанцій, суперечить вимогам чинного законодавства, не з`ясував, чи набув відповідач-1 внаслідок його включення до реєстру вимог кредиторів статусу учасника зборів кредиторів боржника та чи призвело це (якщо призвело, то яким чином) до порушення прав та / або інтересів позивача.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги не стосуються висновків судів попередніх інстанцій щодо правової природи спірного договору, його укладення з порушенням вимог чинного законодавства, суд касаційної інстанції відповідно до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не переглядає судові рішення в частині цих висновків.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції помилково послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, про відсутність порушених прав та охоронюваних законом інтересів Міністерства оборони України правочинами відступлення прав вимоги, стороною яких Міністерство оборони України не є, залишив поза увагою обставини подібності правовідносин у зазначеній справі № 916/2005/17 з правовідносинами у цій справі № 916/144/17, що переглядається, не навів обґрунтування, в чому на думку суду полягає подібність правовідносин у цих справах.

Разом з цим об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що правовідносини у справах № 916/2005/17 та № 916/144/17 не є подібними, оскільки у справі № 916/2005/17 господарськими судами були встановлені інші, ніж у цій справі обставини, зокрема, про те, що спірні у справі правочини, укладені між відповідачами, не суперечили вимогам чинного законодавства. Натомість у цій справі № 916/144/17 суди попередніх інстанцій встановили обставини того, що спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Отже у справі № 916/2005/17, на відміну від обставин у справі № 916/144/17, факт укладення спірного правочину з порушенням чинного законодавства не був встановлений судами попередніх інстанцій. Відповідно новим кредитором Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» за спірними у справі № 916/2005/17 правочинами стала особа, яка набула право вимоги та права кредитора у справі про банкрутство Державного підприємства «Одеський автомобільний ремонтний завод» у законний спосіб. Наведене свідчить про неподібність обставин та правовідносин у справах № 916/2005/17 та № 916/144/17.

З огляду на викладе висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, про відсутність порушених прав та охоронюваних законом інтересів Міністерства оборони України, був зроблений за інших, ніж у цій справі № 916/144/17, фактичних обставин, на які посилалися сторони та були встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням тих конкретних обставин, що склалися у зазначеній конкретній справі. Наведене не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Враховуючи неподібність правовідносин у справах № 916/2005/17 та № 916/144/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що підстави для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 916/2005/17, відсутні.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За змістом пунктів 1 та 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права справа № 916/144/17 підлягає передачі на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передається на новий розгляд до апеляційного господарського суду, розподіл судових витрат у справі, зокрема і сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27 січня 2022 року у справі № 916/144/17 скасувати.

3. Справу № 916/144/17 передати на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Булгакова

О. Васьковський

Т. Дроботова

О. Кібенко

Б. Львов

В. Селіваненко

Н. Ткаченко

Постанова ОП КГС ВС від 02 вересня 2022 року у справі № 916/144/17