ВЕРХОВНИЙ СУД

https://reyestr.court.gov.ua/Review/101989934

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 915/634/20

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Булгакової І. В., Васьковського О. В., Дроботової Т. Б., Львова Б. Ю, Кібенко О. Р., Селіваненка В.П., Ткаченко Н. Г., Уркевича В. Ю.,

за участю секретаря Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Миколаївської області

(суддя - Давченко Т.М.)

від 09.02.2021

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Філінюк І.Г., судді: Богатир К.В., Будішевська Л.О.)

від 15.06.2021

у справі за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби від імені якого виступає Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області

до 1. Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації

2. Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про зобов?язання вчинити дії,

за участю представників:

позивача: не з`явилися,

відповідача-1: не з`явилися,

відповідача-2: Карачун Н.М.,

прокурора: Косенко Д.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, від імені якого виступає управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, до Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації та Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з такими вимогами:

« 1. Визнати недійсним договір № 907 від 10.10.2011 в частині предмета договору, а саме: щодо зобов`язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об?єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (підпункт 2.3.15 пункту 2.3 договору).

2. Визнати недійсним договір № 908 від 10.10.2011 в частині предмета договору, а саме: щодо зобов`язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об?єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).

3. Визнати недійсним договір № 1 від 16.01.2012 в частині предмета договору, а саме: щодо зобов`язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об?єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).

4. Визнати недійсним договір № 3 від 16.01.2012 в частині предмета договору, а саме: щодо зобов`язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об?єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).

5. Визнати недійсним договір № 4 від 16.01.2012 в частині предмету договору, а саме: щодо зобов`язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об?єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).

6. Визнати недійсним договір № 5 від 16.01.2012 в частині предмета договору, а саме: щодо зобов`язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об?єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (підпункт 2.3.15 пункту 2.3 договору).

7. Визнати недійсним договір № 7 від 16.01.2012 в частині предмета договору, а саме: щодо зобов`язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об?єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).

8. Визнати недійсним договір № 9 від 16.01.2012 в частині предмета договору, а саме: щодо зобов`язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об?єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об?єкта» (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Управлінням капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації на підставі укладених між ним та Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» указаних вище договорів щодо добудови об`єктів газопостачання взято бюджетні зобов`язання у загальній сумі 108 271 763, 22 грн без відповідних бюджетних асигнувань, що є порушенням частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України, у зв`язку з чим ці зобов`язання згідно з частиною 3 статті 48 Бюджетного кодексу України є недійсними і за ними не виникають бюджетні зобов`язання і не утворюється бюджетна заборгованість.

За твердженнями прокурора, внаслідок указаних вище незаконних дій створено умови для відшкодування Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за рахунок державних коштів не тільки витрат на добудову газопроводу, а й коштів, стягнутих судом за порушення відповідних зобов`язань, чим порушено інтереси держави.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р «Про добудову підвідних газопроводів», із змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 №1881-р, погоджено пропозицію Міністерства палива та енергетики України та Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» щодо фінансування останньою робіт з добудови підвідних газопроводів та визначено, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Компанії, а замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлі товарів і послуг, пов`язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством.

Рішенням Миколаївської облради від 25.03.2011 № 3 затверджено Програму економічного та соціального розвитку Миколаївської області на 2011-2014 роки «Миколаївщина-2014».

У подальшому розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 04.04.2012 № 95-р затверджено перелік об`єктів газопостачання населених пунктів області, у спорудженні яких передбачається фінансова участь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», та які були включені до переліку пріоритетних інвестиційних проектів Програми економічного та соціального розвитку «Миколаївщина-2014», в тому числі і об`єкти, повернення коштів фінансування будівництва яких є предметом спору в цій справі.

Цим же розпорядженням замовником будівництва таких об`єктів визначено Управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації та зобов`язано останнє укласти з компанією договори на фінансування будівництва підвідних газопроводів до населених пунктів.

На виконання вищевказаних розпоряджень Уряду та Миколаївської облдержадміністрації між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Управлінням капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації укладено договори:

- договір № 907 від 10.10.2011 щодо добудови об`єкта газопостачання «Газопровід - відвід до м. Снігурівка» вартістю з урахуванням додаткових угод 83 062 614,00 грн;

- договір № 908 від 10.10.2011 щодо добудови об`єкта газопостачання «Підвідний газопровід високого тиску до с. Великоолександрівка Казанківського району Миколаївської області» вартістю 2 169 463,00 грн;

- договір № 1 від 16.01.2012 щодо добудови об`єкта газопостачання «Газопостачання с. Квітневе Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області» вартістю 1 893 999,00 грн;

- договір № 3 від 16.01.2012 щодо добудови об`єкта газопостачання «Підвідний газопровід високого тиску від с. Полтавка до с. Соколівка через села Зелені Кошари, Степківка, Степове, Жовтневе, Романова Балка, Іванівка Первомайського району» вартістю 13 572 388,00 грн;

- договір № 4 від 16.01.2012 щодо добудови об`єкта газопостачання «Підвідний газопровід до села Довга Пристань Первомайського району Миколаївської області» вартістю 2 254 391,00 грн;

- договір № 5 від 16.01.2012 щодо добудови об`єкта газопостачання «Підвідний газопровід високого тиску до смт. Кудрявцівка Веселинівського району Миколаївської області» вартістю з урахуванням додаткових угод 13 521 788,00 грн;

- договір № 7 від 16.01.2012 щодо добудови об`єкта газопостачання «Підвідний газопровід високого тиску до села Привільне Баштанського району Миколаївської області» вартістю 8 202 267 грн;

- договір № 9 від 16.01.2012 щодо добудови об`єкту газопостачання «Міжселищний газопровід високого тиску до с. Дмитро-Білівка Казанківського району Миколаївської області» вартістю 861 808,00 грн (далі ? договори).

Аналогічними за змістом умовами указаних договорів передбачено, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на підставі затвердженого рішенням правління компанії «Переліку об`єктів газопостачання, у спорудженні яких бере фінансову участь Компанія» та графіку фінансування добудови об`єкта газопостачання (додаток № 1 до договорів) здійснює фінансування добудови указаних вище об`єктів газопостачання, а Управління (замовник) зобов`язується здійснити добудову об`єктів, забезпечити передачу їх у державну власність на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, введення їх в експлуатацію та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об`єктів. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству України, договору (пункти 1.1, 2.1.1 договорів).

Замовник зобов`язався, зокрема, забезпечити виконання всіх належних дій для добудови об`єктів; здійснювати за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із добудовою об`єктів згідно з діючим законодавством; після завершення робіт по добудові об`єктів забезпечити введення їх в експлуатацію з оформленням усіх необхідних документів та у термін, що не перевищує 60 (шістдесяти) календарних днів від дати введення об`єктів в експлуатацію, забезпечити передачу їх, як цілісних об`єктів, у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації (пункти 2.3.1 - 2.3.2, 2.3.12 договорів); протягом бюджетного року, наступного після року закінчення фінансування добудови об`єктів, повернути Компанії суми грошових коштів, отриманих від неї на добудову об`єктів (п.п. 2.3.13 договорів №№ 908, 1, 3, 4, 7, 9, п.п. 2.3.15 договорів №№ 907, 5 ? з урахуванням додаткових угод до відповідних договорів).

На виконання зобов`язань за договором Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» перераховано, а Управлінням використано грошові кошти в сумі 108 271 763 грн 22 коп.; погоджені у договорах об`єкти побудовано та введено в експлуатацію. Указані обставини сторонами не заперечуються.

Підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що, на думку прокуратури, укладені між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Управлінням договори в частині зобов`язань щодо повернення грошових коштів, отриманих на добудову об`єктів газопостачання, суперечать нормам чинного законодавства. Вважає, що бюджетні зобов`язання у загальній сумі 108 271 763 грн 22 коп. взяті Управлінням капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації без відповідних бюджетних асигнувань, що є порушенням частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України, у зв`язку з чим ці зобов`язання згідно з частиною 3 статті 48 Бюджетного кодексу України є недійсними і за ними не виникають бюджетні зобов`язання і не утворюється бюджетна заборгованість.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і мотиви їх прийняття.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, позов задоволено повністю.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що укладення спірних договорів протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання таких договорів в оскаржуваних частинах недійсними.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2021 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове про відмову в позові.

Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 12.03.2018 у справі № 927/880/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 24.10.2019 у справі № 910/17298/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18 (щодо наявності у прокурора правових підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави).

На думку скаржника, не врахувавши правових позицій, наведених у згаданих постановах Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності у прокурора правових підстав для звернення до суду з позовом у цій справі, оскільки в обґрунтування позовних вимог прокурор вказав на те, що Управлінням капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації було взято на себе бюджетні зобов`язання не у спосіб та не у межах, передбачених законом, повноважень і такі дії відповідача-1 суперечать інтересам держави. Тобто фактично в цій справі порушення інтересів держави полягає у не дотриманні суб`єктом владних повноважень вимог законодавства, що на думку скаржника, не може бути підставою порушення права Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на повернення власних коштів.

Також від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 22.09.2021 на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення щодо необхідності врахування при вирішенні цього спору положень Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення стабільності на ринку природного газу», який набрав чинності 29.08.2021.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Прокуратура Миколаївської області просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. Підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 07.10.2021 передав справу № 915/634/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підставою для передачі справи № 915/634/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначено те, що, обґрунтовуючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, посилаючись на правові позиції викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 та постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 908/1270/17.

У справі № 918/33/17 за позовом НАК «Нафтогаз України» до Селецької сільської ради про стягнення 18 977 738, 14 грн заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням Селецькою сільською радою умов договору від 15.03.2011 № 14/566/11 у частині повернення позивачу грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 № 1001-р «Про добудову підвідних газопроводів» зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р (далі - Розпорядження).

Згідно з Розпорядженням НАК «Нафтогаз України» була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що НАК «Нафтогаз України» створена відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998 № 151 «Про реформування нафтогазового комплексу України» та постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Засновником та єдиним акціонером НАК «Нафтогаз України» є Держава.

Проте, за висновками Верховного Суду, взаємовідносини НАК «Нафтогаз України» та Держави, зокрема і відносини, що стосуються питання подальшого врегулювання спірної ситуації, яка виникла внаслідок виконання позивачем Розпорядження, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі.

Аналізуючи зміст укладеного сторонами договору, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що відповідач (Селецька сільська рада) не є «замовником» у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від «замовника» у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність. Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність. Селецька сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов`язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено Договір між позивачем та відповідачем у справі.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що, підписавши додаткову угоду № 1 до договору, Селецька сільська рада всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяла на себе зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними оспорюваних підпунктів 2.3.15 Договору. Таким чином, суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 908/44/17, від 04.12.2018 у справі № 918/35/17, від 05.12.2018 у справі № 918/34/17, від 22.01.2019 у справі № 902/559/17, від 20.02.2019 у справі № 923/563/17, від 17.10.2019 у справі № 915/13/17, від 17.12.2019 у справі № 906/54/19, від 15.01.2020 у справі № 915/12/17, від 13.05.2020 у справі № 910/8857/19, від 16.06.2020 у справі № 910/9219/19.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 щодо наявності правових підстав для визнання недійсними договорів про добудову (будівництво) підвідних газопроводів в частині зобов`язань саме замовника повернути Акціонерному товариству Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» суму грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р «Про добудову підвідних газопроводів», із змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 №1881-р, для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

При цьому Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р «Про добудову підвідних газопроводів», із змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 №1881-р, є чинним та не скасоване.

Такі договори згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України є підставою виникнення господарських (цивільних) правовідносин, які регулюються актами цивільного законодавства України. Отже, відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання за оспорюваним договором та не свідчить про недійсність такого договору, оскільки за змістом частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Такого висновку колегія суддів дійшла з урахуванням того, що 14.07.2021 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», який набрав чинності 29.08.2021.

Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» установлено таке.

Заборгованість замовників добудови підвідних газопроводів перед НАК «Нафтогаз України» за договорами, укладеними на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2009 року N 1001-р (далі - заборгованість замовників добудови підвідних газопроводів), не погашена станом на день набрання чинності цим Законом, підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 84 календарні місяці рівними частинами з першого числа місяця укладення договору, без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення.

Виконання зобов`язань за договором про реструктуризацію заборгованості замовників добудови підвідних газопроводів забезпечується шляхом надання замовниками фінансових та/або інших гарантій на суму реструктуризації або будь-якого виду забезпечення, передбаченого законодавством України, за згодою сторін.

На реструктуризовану згідно з цим пунктом заборгованість замовників добудови підвідних газопроводів неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.

Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість замовників добудови підвідних газопроводів, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, не сплачені станом на день набрання чинності цим Законом, підлягають списанню, за умови повного виконання замовником укладеного договору про реструктуризацію заборгованості або погашення наявної заборгованості в інший спосіб.

Повне або часткове нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього пункту, у розмірі, що дорівнює сумі тримісячного платежу за цим договором, є підставою для:

розірвання договору про реструктуризацію заборгованості кредитором в односторонньому порядку;

дострокового стягнення всієї реструктуризованої та непогашеної заборгованості згідно з договором про реструктуризацію заборгованості;

нарахування на непогашену суму реструктуризованої заборгованості неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань.

З огляду на прийняття Верховною Радою України Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав відступити від правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 щодо наявності правових підстав для визнання недійсними договорів про добудову (будівництво) підвідних газопроводів в частині зобов`язань саме замовника повернути АТ НАК «Нафтогаз України» суму грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача-2, прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, а також про відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17.

Щодо суті спору

З даним позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, від імені якого виступає управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області. Предметом спору є матеріально-правова вимога про визнання недійсними укладених між АТ НАК «Нафтогаз України» та Управлінням капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації договорів щодо добудови об`єктів газопостачання № 907 від 10.10.2011, № 908 від 10.10.2011, № 1 від 16.01.2012, № 3 від 16.01.2012, № 4 від 16.01.2012, № 5 від 16.01.2012, № 7 від 16.01.2012, № 9 від 16.01.2012, в частині предмета договору, а саме: щодо зобов`язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об?єкта», а також в частині обов`язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об?єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об?єкта».

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 11.08.2021 у справі № 915/634/20 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 12.03.2018 у справі №927/880/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17, від 24.10.2019 у справі № 910/17298/18, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 26.02.2019 у справі №905/803/18 (щодо наявності у прокурора правових підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави).

Отже на вирішення суду касаційної інстанції поставлене питання щодо можливості представництва інтересів держави прокурором у цьому спорі, який виник у зв`язку з порушення суб`єктом владних повноважень (органом державної влади) положень законодавства у правовідносинах з НАК «Нафтогаз України», засновником та єдиним акціонером якої є Держава.

Суди попередніх інстанцій, з`ясовуючи питання підстав представництва прокурором інтересів держави в цій справі, дійшли таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

При цьому судом першої інстанції було враховано відповідні наведені вище висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Висновки Суду апеляційної інстанції також узгоджуються з такою правовою позицією.Крім того, суди попередніх інстанцій врахували, що відповідно по статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю убезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль за використанням бюджетних коштів відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, здійснює Держаудитслужба та утворені нею міжрегіональні територіальні органи.

Відповідно до статей 2, 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Органи Держаудитслужби України здійснюють державний фінансовий контроль за відповідністю взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням.

Відповідно до пункту 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій вважали, що управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, у даних правовідносинах, є органом, уповноваженим на захист інтересів держави, у тому числі шляхом звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсними окремих положень договорів.

Як встановили господарські суди, із змісту наявних у матеріалах справи копій листування прокуратури з управлінням Держаудитслужби вбачається, що прокуратурою на підставі інформації управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області від 06.02.2020 № 15-14-25-17/335-2020 та згідно з актом від 12.11.2019 № 15-14-11/38 за наслідками позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації за період з 01.01.2011 по 21.10.2019 встановлено, що останнім на підставі оспорюваних договорів взяті зобов`язання про повернення коштів після добудови газопроводів при відсутності відповідних бюджетних призначень та асигнувань.

Прокурором у листі від 19.02.2020 № 31-2400 вих-20 запитано у управління Держаудитслужби відомості щодо вжитих Управлінням заходів до встановлених порушень бюджетного законодавства, в тому числі до визнання недійсними у судовому порядку відповідних умов договорів. У випадку невжиття Управлінням таких заходів прокурор просив повідомити про вжиті управлінням Держаудитслужби, як органом контролю, заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, у тому числі щодо звернення до суду в інтересах держави, а у випадку невжиття і таких заходів ? навести відповідні причини та позицію управління Держаудитслужби.

Управління Держаудитслужби листом від 26.02.2020 № 15-14-25-17/528-2020 повідомило, що, на його думку, до компетенції органу державного фінансового контролю не віднесені повноваження щодо звернення до суду в інтересах держави з позовом про визнання недійсними договорів, тому управління не може виступати позивачем у даній категорії справ.

При цьому в раніше направленому прокуратурі листі від 06.02.2020 № 15-14-25-17/335-2020 «Про ініціювання позовів» управління Держаудитслужби зазначило про обізнаність щодо порушення законодавства з 12.11.2019 та виклало позицію щодо звернення до суду для вирішення спірної ситуації, виявивши намір виступити у відповідному судовому процесі в якості третьої особи.

Прокурор листом від 30.04.2020 № 31-5293вих-20 повідомив управління Держаудитслужби про те, що позиція останнього не відповідає вимогам законодавства та свідчить про невиконання управлінням повноважень по захисту інтересів держави; прокурор також вказав, що внаслідок бездіяльності управління Держаудитслужби він має намір пред?явити в інтересах держави в особі управління Держаудитслужби відповідний позов до суду.

З огляду на викладене, а також враховуючи ті обставини, що:

1) управління Держаудитслужби є органом, відповідальним за здійсненням державного фінансового контролю за відповідністю взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням;

2) що управління Держаудитслужби, згідно з п.п. 7, 10 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», наділене повноваженнями щодо звернення до суду в інтересах держави у випадку незабезпечення підконтрольною установою виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;

3) що управління Держаудитслужби, згідно з листом останнього від 26.02.2020 № 15-14-25-17/528-2020, заперечує наявність у нього повноважень щодо звернення до суду в інтересах держави з відповідним позовом;

4) що управління Держаудитслужби з 2019 року було обізнаним про порушення вимог законодавства та не вчинило дій щодо його усунення,

? суди попередніх інстанцій вважали наявними підстави для представництва інтересів держави прокурором в цій справі.

Виходячи зі змісту положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 16.05.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду встановив таке.

У постанові від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до Публічного акціонерного товариства «Хмельницькобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліз» про визнання недійсним рішення тендерного комітету Верховний Суд виклав правову позицію, відповідно до якої участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.При цьому, за результатами дослідження матеріалів справи апеляційним судом було встановлено, що звертаючись з позовом до суду в цій справі, заступник прокурора Хмельницької області не визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також не довів суду, що даний орган (органи) не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави. Відсутність такого органу також підтверджена не була.

Отже, на відміну від цієї справи, яка переглядається, у справі № 924/1256/17 прокурор звернувся до суду з позовною заявою, з огляду на відсутність у спірних правовідносинах органу, наділеного повноваженнями щодо звернення до господарського суду за захистом інтересів держави.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 за позовом заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення суми, Велика Палата Верховного Суду виклала правові висновки щодо підстав звернення прокурора до суду, які, як встановлено вище, були враховані судом першої інстанції, а висновки суду апеляційної інстанції також узгоджуються з відповідною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові зазначила, що на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Устинівською РДА та Східним офісом Держаудитслужби, які не вжили заходів до оспорювання додаткових угод у судовому порядку, про що вони повідомили прокуратуру відповідними листами (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що порушення процедури державних закупівель та укладення відповідних додаткових угод унеможливило раціональне та ефективне використання бюджетних коштів, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом). У справі № 912/2385/18 Устинівська РДА та Східний офіс Держаудитслужби, надаючи відповідь прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловили, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили, водночас не спростували й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність. З врахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок суду апеляційної інстанції про ненаведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 є необґрунтованими.

У справі № 927/880/17 за позовом заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради та Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою до Фермерського господарства «Макишинський Сад» про стягнення 22 551, 54 грн за користування земельною ділянкою, Верховний Суд встановив, що заступником керівника Чернігівської місцевої прокуратури не зазначено причин неможливості позивачами, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку. З врахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважав, що суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновків про залишення позову Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури без розгляду.

Разом з тим, як зазначено вище, у цій справі № 915/634/20 суди попередніх інстанцій встановили, що Управління Держаудитслужби є органом, відповідальним за здійсненням державного фінансового контролю за відповідністю взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду в інтересах держави, і не зважаючи на те, що Управління Держаудитслужби з 2019 року було обізнаним про порушення вимог законодавства, не вчинило дій щодо його усунення.

Отже, справа № 927/880/17 та ця справа, що переглядається, відрізняються за встановленими господарськими судами фактичними обставинами, на підставі яких суди дійшли різних висновків.

У справі № 923/129/17 за позовом заступника керівника Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області до Комунального підприємства «КОЛОС», Приватного підприємства «Чаплинське Агро» про визнання недійсним договору та вилучення земельних ділянок з користування, Верховний Суд виклав правову позицію, відповідно до якої аналіз частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

З урахуванням наведеного аналізу правових норм, Верховний Суд зазначив, що судами у справі № 923/129/17 взагалі не досліджувалося питання наявності чи відсутності підстав для представництва прокуратурою позивача у справі та не встановлено обставин, які перешкоджають захисту прав та інтересів останнього саме належним суб`єктом - Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області.

У справі № 915/634/20, що переглядається, висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, проте за результатами розгляду кожної окремої справи господарські суди дійшли різних висновків, що зумовлено різними фактичними обставинами таких справ.

У справі № 910/17298/18 за позовом Керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Ізмаїльської міської ради Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізмаїльська виробничо-комерційна фірма «Істр» про стягнення 1 344 092, 27 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки, Верховний Суд зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Крім того, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та від 26.02.2019 у справі № 905/803/18).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд в постанові від 24.10.2019 у справі № 910/17298/18, зазначив, що не погоджується і вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про те, що у згаданій справі прокурором не доведено неналежного виконання Радою своїх обов`язків і наявності підстав для звернення прокурором до суду в особі Ради для захисту економічних інтересів держави, оскільки господарські суди не перевірили підстав представництва прокурора в цій справі.

Разом з тим у справі № 915/634/20, що переглядається, суди попередніх інстанцій вжили всіх належних заходів до встановлення підстав представництва прокурором інтересів держави.

У справі № 924/1237/17 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що прокурором безпідставно при подачі позову до суду не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах у даній справі.

Проте, у цій справі № 915/634/20, що переглядається, прокурором було визначено відповідний орган.

У справі № 905/803/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій щодо залишення без розгляду позову прокурора, вказав, що прокурором у цій справі правильно визначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних орендних правовідносинах, який набув статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, а місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

У справі № 806/1000/17 Верховний Суд дійшов висновку, що у справі не було передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави.

Тобто, у справах № 905/803/18 та № 806/1000/17 Верховний Суд дійшов протилежних висновків щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, що зумовлено різними фактичними обставинами кожної з цих справ, а також залежить від предмета відповідного позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц викладено такі правові висновки.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

З урахуванням наведених висновків, Велика Палата Верховного Суду вважала наявними правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень про залишення без розгляду позову прокурора та направлення справи для продовження розгляду.

Тобто, справа № 587/430/16-ц та справа № 915/634/20, що переглядається, відрізняються за фактичними обставинами справи, на підставі яких господарські суди дійшли відповідних висновків. При цьому в справі №587/430/16-ц, на відміну від цієї справи, прокурор звернувся з позовом до суду як позивач, не визначаючи уповноваженого органу.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження, оскільки висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а в інших постановах, на які посилається скаржник, Верховний Суд дійшов відповідних висновків залежно від фактичних обставин кожної конкретної справи, що відрізняються від обставин справи № 915/634/20, яка переглядається, а тому відсутні правові підстави для зміни чи скасування судових рішень в частині встановлення наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в цій справі.

Відповідно до частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду повинні існувати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, тощо.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду обґрунтовувала передачу справи № 915/634/20 на розгляд об`єднаної палати необхідністю відступити від правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 щодо наявності правових підстав для визнання недійсними договорів про добудову (будівництво) підвідних газопроводів в частині зобов`язань саме замовника повернути АТ НАК «Нафтогаз України» суму грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання, з огляду на прийняття Верховною Радою України 14.07.2021 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», який набрав чинності 29.08.2021.

Однак, наведені у касаційній скарзі Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» міркування про визнання частково недійсним договору, не обґрунтовані наявністю передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підстав для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій в цій частині.

Оскільки ці доводи касаційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не були підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 915/634/20, суд касаційної інстанції, враховуючи вимоги частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в частині наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними окремих положень оспорюваних договорів.

За частиною четвертою статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 Господарського процесуального кодексу України, під час касаційного перегляду справи №915/634/20 не встановлено.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду не може формувати висновок щодо наявності/відсутності підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 про наявність правових підстав для визнання недійсними договорів про добудову (будівництво) підвідних газопроводів в частині зобов`язань саме замовника повернути АТ НАК «Нафтогаз України» суму грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання, оскільки по суті спору рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій не оскаржувалися.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі, немає.

Щодо судових витрат

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги відповідача-2 та залишає без змін оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Гоcподарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2021 у справі № 915/634/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Баранець

Судді І. Булгакова

О. Васьковський

Т. Дроботова

О. Кібенко

Б. Львов

В. Селіваненко

Н. Ткаченко

В. Уркевич

Постанова ОП КГС ВС від 03 грудня 2021 року у справі № 915/634/20