flag Судова влада України
| Українська | English |

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

«Процес підвищення якості правосуддя, як і будь-якої якості взагалі, – це процес безперервний» — Олександр Мамалуй, заступник Голови Верховного Суду

08 квітня 2024, 16:03

Війна змінила сприйняття та пріоритети українців. Не є винятком і судова система України. З початку повномасштабного вторгнення в «судове законодавство» внесена низка змін, спрямованих на поліпшення, а той і просто створення можливості здійснювати правосуддя в непростих для України умовах. Водночас залишаються системні проблеми, які потребують вирішення якнайшвидше і вже в нових реаліях.

Про основні виклики для судової влади сьогодні, про вплив на здійснення правосуддя розвитку технологій, про те, чи варто відновлювати військові суди, в інтерв’ю для «Юридичної практики» розповів заступник Голови Верховного Суду, суддя Касаційного господарського суду у складі ВС Олександр Мамалуй.

— Назвіть, будь ласка, які, на ваш погляд, три основні виклики постали перед судовою гілкою влади у 2024 році?

— Перший виклик, звісно, як і для всієї країни, — це жорстока й виснажлива війна. Здійснення правосуддя в умовах війни — великий виклик не тільки для Верховного Суду, а і для всієї судової системи.

Окрім того, другий за рахунком, але не за значущістю виклик — це те, що ми називаємо жорстким кадровим голодом у судовій системі. Станом на 1 березня 2016 року в Україні був 9 071 суддя, а станом на сьогодні — 4 841. За останні десять діб одинадцятьох звільнили, двоє суддів, на превеликий жаль, померли.

9 071 і 4 841 — це велика різниця. І це ми порівнюємо тільки з 2016 роком, а не з 2013-м, для прикладу.

Тож кадрові втрати значні. А що з поповненням? Ми спостерігаємо, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує кадрові процедури, Вища рада правосуддя вносить рекомендації про призначення суддів. Указу Президента про призначення суддів з лютого 2022 року не було жодного. Очікуємо, що в найближчій перспективі призначення суддів відбудеться та вони, хоча б частково, втамують той кадровий голод.

І третє — ми на сьогодні починаємо спостерігати певне падіння привабливості посади судді для потенційних кандидатів на ці посади. Для цього є багато причин, але сприйняття посади судді у 2001 році й те, яке є зараз, та відповідно, привабливість таких посад через десятиліття є різними. Це проблема, над якою нам також потрібно думати.

— Ви зазначили, що є рекомендації ВККС і подання ВРП, але самих призначень суддів немає. Із чим це можна пов’язати, на вашу думку?

— Точної інформації в мене немає. Триває війна, і там, в Офісі Президента, боротьба з ворогом — першочергове завдання, і мабуть, на інше зараз бракує ресурсу. Це моє припущення, я не знаю точно.

— А чи не повʼязано це з нещодавніми кадровими змінами в Офісі Президента, зокрема, щодо людини, яка займалася питаннями судової влади?

— Поки що зарано робити такі висновки. Подивимось, як буде далі. Якщо будуть позитивні зміни й підуть укази про призначення, це буде дуже добре, бо немає кому працювати.

— А які саме виклики можете визначити для Верховного Суду і вирішенню яких питань ви особисто приділяєте найбільше уваги?

— У нас ті самі виклики, як і в усієї судової системи. У Верховному Суді також тепер тільки 158 суддів, з них декілька відряджені до роботи в інших органах, зокрема у ВРП. Кадрове питання, кадровий голод — це і наша проблема також. Як судовий орган найвищої ланки Верховний Суд повинен опікуватися проблемами всіх судів — усіх юрисдикцій та інстанцій. Ми повинні допомагати у вирішенні всіх цих питань і брати на себе цю відповідальність, що в умовах значного відтоку кадрів і з Верховного Суду — доволі проблематично.

— Чи є в цих питаннях взаєморозуміння у Верховному Суді?

— На мій погляд, взаєморозуміння є, триває постійний внутрішній діалог між суддями, керівництвом Верховного Суду. Ми можемо із чимось погоджуватися, із чимось — не погоджуватися, але жодних внутрішніх конфліктів немає.

— Щодо зовнішніх комунікацій. Чи є розуміння і бачення інших гілок влади щодо того, що потрібно судовій гілці влади? Як війна змінила пріоритетність завдань щодо вдосконалення системи правосуддя?

— Цим питанням займається безпосередньо Голова Верховного Суду, і, наскільки мені відомо, вся ця комунікація проходить дуже конструктивно та взаєморозуміння також є. Є спільне бачення. Але війна зобов’язує обирати пріоритетні напрями, серед них — оборона країни. Ми всі розуміємо, що основні зусилля законодавчої і виконавчої влади спрямовані насамперед на протистояння агресору.

— Верховний Суд має забезпечувати єдність судової практики. Чи вдається це? Чи необхідні вдосконалення, нові механізми, новий інструментарій?

— Можу сказати тільки одне, чого, мабуть, ніхто ще не казав, а я скажу: якщо в законі напишуть, що судді повинні літати — літати вони не стануть. І тому ніякої єдності судової практики ніколи не було і ніколи не буде. Ця утопічна ідея була свідомо запроваджена авторами судової реформи 2010 року. Для чого? Саме для того, щоб отримати додатковий важіль контролю над судовою владою: ти віддаєш наказ, який абсолютно неможливо виконати, а потім все життя караєш і критикуєш людину за його невиконання — такий тактичний прийом добре відомий. На жаль, таке формулювання збереглося і під час реформи 2016 року, існує воно і зараз. Утім, у Законі України «Про судоустрій України» 2002 року цієї фантастики не містилося, там було написано те, що можна зробити, і те, що майже повністю було здійснене, — Верховний Суд забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції. Це можливо, це ми могли б зробити, якби мали інструментарій, який був у Верховного Суду до 2010 року, — право надавати роз’яснення судам нижчих інстанцій щодо застосування законодавства. Не вказівки, як треба розглядати конкретні справи, не вказівки, як оцінювати докази, а саме як застосовувати ту чи іншу норму матеріального та процесуального права. Тоді ми змогли б забезпечити однакове застосування. А єдність судової практики — це й неможливо і, на мій погляд, шкідливо, бо ця концепція обмежує незалежність судді під час розгляду конкретної справи.

— Ви бойовий офіцер і маєте відповідний досвід. На вашу думку, чи є потреба у відновленні військових судів? І чи можливо це зробити під час війни? Дискутують про спеціалізацію суддів і про спеціальні суди.

— Моя думка не змінювалася із часів АТО — це потрібно було робити ще тоді. Ще році у 2015-му ця потреба стала нагальною. Вони були ліквідовані під час судової реформи 2010 року, потім розпочалася війна. Військові суди повинні бути, і відновлювати їх потрібно було ще позавчора. Зараз це не робиться, мабуть, тому, що ту систему майже неможливо відновити, а нової концепції ще не розробили. Цьому треба приділяти увагу, адже армійські відносини всередині структури дуже специфічні і для того, щоб їх розуміти, треба бути військовим. Наші військові заслуговують на справедливе правосуддя. Я не кажу, що цивільна система його не забезпечує, але система військових судів точно зможе забезпечити. Бо ці нюанси іноді не дуже зрозумілі, а військовий зрозуміє це дуже просто.

— У стані війни це можливо?

— Все можливо в стані війни. Якби була політична воля, організаційні спроможності. Значних витрат це не потребує, на мій погляд. І я вважаю, що всі ці побоювання, які озвучувалися у 2010 році, щодо того, що це неправильно й не відповідає принципу верховенства права, що людина складає дві присяги і має дотримуватися суддівської присяги та виконувати накази командування, — це доктринерство і начотництво.

— Яка ситуація з розглядом господарських справ, зумовлених особливостями воєнного стану та воєнної промисловості? Чи є специфіка, яка потребує створення окремого суду?

— 99,9 % справ — це таємні справи. Тому що все одно якийсь таємний складник у цих відносинах є. Поки що господарські суди повністю із цим справляються, оскільки специфіка військових правовідносин майже нівельована загальногосподарськими правовідносинами, які все ж є первинними. Таких справ не дуже багато, і я не думаю, відверто кажучи, що військові суди саме для цього потрібні. Але для кримінальних, цивільних, адміністративних справ вони потрібні.

Повну вертикаль ми не створимо, та й не треба зараз. Під час війни все спрощується — від військової форми одягу до державних інституцій. Ерзац-система військових судів. Якщо вона хоч така буде створена, це вже буде на користь. Нехай буде якийсь центральний суд, наприклад, у Києві і виїзні сесії по всій країні. Нехай вони, може, будуть при окремих командуваннях, при родах військ… Багато різних концепцій. Я всі підтримую, тільки нехай їх створять, а далі практика покаже, як саме буде зручніше працювати. Якщо Верховна Рада України матиме фідбек від військових судів у процесі їх роботи, тоді можна буде оперативно внести зміни й підлаштувати систему під нашу реальність, яка змінюється постійно.

— Ваше ставлення до ініціативи скасування Господарського кодексу України? Як зазначають представники господарських судів, це може призвести до подальшої ліквідації системи цих судів.

— Я проти скасування Господарського кодексу, однак мій основний аргумент, чому я проти, — що працює, те не чіпай. Ніяких додаткових витрат існування Господарського кодексу поряд із Цивільним не несе. Колізії між ними настільки малозначні, що вони, мабуть, мають тільки доктринальний характер. Тобто вони здебільшого цікаві не правозастосувачам, а науковцям. А щодо ліквідації господарської юрисдикції, я не думаю, що це відбудеться. Вона існувала до ухвалення Господарського кодексу, існуватиме, якщо його скасують, і після. Ми памʼятаємо часи, коли не було адміністративної юрисдикції, господарські суди працювали та справлялися з усім навантаженням і з податковими спорами. Потім адміністративна юстиція була створена, і з того часу почалися розмови про ліквідацію господарської юрисдикції, але я не думаю, що це є нашою перспективою найближчих часів. Не буде такого. А якщо все ж таки скасують Господарський кодекс — будемо працювати за Цивільним кодексом, нічого страшного.

— Ситуація з ІР-судом.

— Як не було, так і немає.

— Може є якісь запобіжники повторення такої ситуації?

— Насамперед ця ситуація зумовлена припиненням діяльності ВККС у 2019 році. І це мало багато наслідків, у тому числі й щодо функціонування ІР-суду. Здається, що всі зробили свої висновки. Далі вже питання, мабуть, більш до регламенту і взагалі до ВККС, тому що це ж вони опікуються конкурсами. І я так розумію, що в них є певні пріоритети: вони повинні забезпечити здійснення судочинства в апеляційній інстанції, бо там дуже кричуща ситуація з кадрами в багатьох судах, призначити суддів у суди першої інстанції. Це, звісно, їхній пріоритет. А створення нового ІР-суду, можливо, колись буде. Але сказати, що це під час війни така нагальна потреба, мабуть, все ж таки не можна. Ми маємо обирати пріоритети — те, що нам допоможе або як мінімум не завадить вистояти. Відволікати ресурс Комісії, який і так обмежений, зараз не на часі.

— Ситуація зі штучним інтелектом. Рішення КГС ВС і реакція на цю ситуацію адвокатського середовища. Яка Ваша думка, чи можуть адвокати апелювати до суду за допомогою використання ШІ?

— Коментувати рішення не буду. Але якщо йдеться про те, чи можуть адвокати використовувати ШІ для того, щоб створювати документи, які вони подадуть у судовому процесі, то, мабуть, також тільки практика буде критерієм істини. Хай спробують, а ми подивимось, як це вплине на загальну ситуацію із судочинством, чи збереже воно риси, які в нього мають бути, – справедливість і безпосередність.

— Зараз в інших країнах у правосудді застосовується ШІ, і практика різна. Україну в цьому плані теж називають однією з перспективних. За цим майбутнє?

— Я особисто як правник, і як просто людина належу до тих, хто дуже позитивно сприймають усі технологічні зміни, які відбуваються в суспільстві. Що менше люди ходять до суду, то краще. Якщо вони зможуть отримати від держави більше послуг (а правосуддя – це фактично теж державна послуга – справедливість у формі судового рішення), якщо вони зможуть отримати справедливість, не виходячи з дому, і ми при цьому дотримаємось усіх принципів судочинства та зможемо їх забезпечити, це буде прекрасно. Якщо зручно людям — це вже добре.

— Як можна підвищити якість правосуддя? Що мають зробити самі судді, політики, адвокатська спільнота?

— Процес підвищення якості правосуддя та і будь-якої якості взагалі — це процес безперервний, тому що завжди є що покращувати. Судді мають бути фаховими, вони не повинні ставитися до своєї професії, як до діловодства. Вони вирішують людські долі, навіть якщо розглядають господарські спори: це все одно долі, просто у вигляді власності, корпоративних прав, грошей. Люди ухвалюють рішення, укладають договори. І тому безперервно треба підвищувати свій професійний рівень. Стосовно довіри до суду я вже казав, що відновлення чи підтримання рівня довіри — це також безперервний процес. Як би ми не обирали суддів, як би їх не перевіряли, все одно тільки практика, їхня служба суспільству буде критерієм, чи правильний цей вибір. А от заздалегідь сказати, кого ми обираємо, ми не можемо. Зараз, під час війни, звісно ж, все це важко дуже, але треба триматися. Є і вигорання в суддів, і озлоблення на те, що хай що вони роблять, усе одно вони погані, всі їх сварять, критикують. Є таке, на жаль. Взагалі в суспільстві зараз у всіх нерви, у всіх поганий психологічний стан, тому що війна, втрати. Багато хто втратив рідних, друзів, оселі. Але треба триматися, що ще робити…

 

(Бесіду вів Анатолій Гвоздецький, «Юридична практика»)

 

Юридична практика, 08 квітня 2024 року

URL: https://pravo.ua/protses-pidvyshchennia-iakosti-pravosuddia-ta-i-bud-iakoi-iakosti-vzahali-tse-protses-bezperervnyi-oleksandr-mamalui-zastupnyk-holovy-verkhovnoho-sudu/